Захотілося написати не про вихід на зовнішні ринки, а просто про нас, про себе, про те, що зрештою всі наші "біди й перемоги" починаються в наших головах.
Протягом життя я проходив багато різних ситуацій. Я вдячний кожній з них за сформований досвід, знання - це той цінний багаж, який я маю в голові і його не забрати, але який я можу використати і обернути в плюс за будь-яких змін і поворотів. Одне можу сказати, хоч би як було важко, а важко було, як то кажуть, не по-дитячому, я ніколи не уникав проблем, не перекладав їх на інших, намагався шукати "мінуси" в собі.
Єдина причина, чому я зупинявся і робив паузу, була мені потрібна, щоб переоцінити, подумати, змінити підходи, напрямки. Потім все одно я йшов уперед, дуже часто це було всупереч обставинам, а не завдяки їм, але я досягав результату. Секрет був простий - я завжди говорив "я зможу", "я мушу", насамперед, самому собі. При цьому якщо я заявляв про стратегічні проєкти, які потребують фундаментальних зусиль, я намагався ніколи не обмежуватися косметичними заходами.
У своєму житті я часто спостерігав, як майстерно люди вміють навіть добрі справи і перспективні наміри доводити до повного абсурду. Формально начебто говориться і робиться все правильно, але суть при цьому вислизає, в результаті якісний результат не виходить. Зі спостережень нашого життя, а їх у мене достатньо, є свіжа асоціація зі здійснюваною у нас декомунізацією.
Декомунізація, як мені здається, полягає не стільки в перейменуваннях, хоча й містить у собі цей момент, скільки в завданні як "роздержавити" людину, насамперед це стосується реформ у її голові. Я не раз стикався з тим, як людям ще заважає успадкований від совка культ "тиску колективу" в сенсі повальної уніфікації, в сенсі відсутності свого "я", своєї думки і здатності її обстоювати, в сенсі здатності вірити в себе, в свої сили і бути готовим не боятися реалізовувати те, що здається важливим.
Звичайно, тут мені можна дорікнути в тому, що в нас ще недостатньо забезпечено права громадян, не створено умов для максимальної реалізації особистості. І цей докір буде цілком справедливим. Разом з тим, знаю точно, що "роздержавитися" людина може і сама, не чекаючи особливих умов, а тоді, коли вона сама цього захоче. Коли людина сама впорається з розрухою у своїй голові, коли стане, у здоровому сенсі, нонконформістом; перестане боятися будувати плани, що нехай навіть ідуть урозріз звичним канонам; коли перестане кивати на когось абстрактного, хто за неї вибудує її життя.
І ще один важливий момент, з яким я стикався дуже часто, зокрема, у спілкуванні з колегами з інших країн. Мені говорили, що в нас, українців, ще немає глибокого почуття власників, що ми не вміємо грати в довгу, що ще страждаємо психологією патерналізму. Мені казали, що ми мало ініціативні, нестабільні, що продовжуємо сподіватися більше на державу, а нам треба самим бути більш відповідальними за себе, свій бізнес, за сім'ю, і в кінцевому підсумку, за країну.
Так, патерналізм - частина не найкращої спадщини нашого минулого. Від цього ми поки що скуті у своїх головах щодо своїх можливостей, своєї рішучості, відкритості, планів, віри в масштаб своєї особистості. Тож, щоб змінити свою ситуацію на краще, змінюйтеся насамперед самі, ламайте стереотипи й кайдани у своїй голові, вчіться аналізувати самостійно, говоріть собі "я це зробити можу", не бійтеся труднощів, будьте послідовними, працюйте й домагайтеся свого. Тоді успіх у вас обов'язково буде. Успіх буде вже в тому, що ви себе подолаєте, відчуєте себе сильнішими і вільнішими, все це стане унікальним досвідом, який назавжди залишиться у вашій голові - він безцінний. Людина може зробити набагато більше, ніж насправді про це думає, просто не треба нічого чекати, треба робити, і тоді знайдуться люди, які це зрозуміють і підуть поруч, а ті, хто не зрозумів, залишаться позаду. Я в цьому переконувався не раз, зокрема й на власному досвіді.
Тепер я не знаю, чи так далека тема "про нас" від теми "виходу на зовнішні ринки"?! Швидше, тут усе взаємопов'язано.
ЕдуардЄфіменко
