Руслан Стефанчук, Голова Верховної Ради України

Сьогодні Україна, яка чинить шалений спротив масштабній російській агресії, захищаючи свою незалежність та виборюючи своє демократичне майбутнє, як ніколи потребує підтримки країн різних континентів світу, котрі стоять на позиціях дотримання міжнародного права

Мені, як представнику ТПП України в країнах МЕРКОСУР, надважливо, щоб Київ мав канали контактів з Латинською Америкою, політичне плече держав якої на міжнародних сценах було би дуже доречним.

Голова Палати представників Генеральної Асамблеї Уругваю Себастьян Андухар

Контактуючи з політичною і бізнес елітами ключових країн латиноамериканського континенту з 2014-го року у якості лобіста українських виробників, мною напрацьовані тісні зв’язки і на рівні урядів, і на рівні знаних підприємницьких кіл, і на рівні громадського сектору. Якщо буде потреба для української держави, готовий зараз ще активніше працювати у напрямку підсилення контактів із давніми партнерами – представниками країн МЕРКОСУР, а також налагодження взаєморозуміння з новими задля якомога ширшої підтримки України на глобальних майданчиках.

Дуже позитивним сигналом для Києва мені видається недавня розмова у режимі відео конференції, що відбулася між Головою Верховної Ради України Русланом Стефанчуком і Головою Палати представників Генеральної Асамблеї Уругваю Себастьяном Андухаром.

Офіс штаб -квартири МЕРКОСУР в Монтевідео, Уругвай

Треба зазначити, що для українсько-уругвайських відносин таку подію з упевненістю можна розцінювати як значущу, бо вона сталася вперше в історії саме по лінії парламентських інституцій. Важливо, що такий контакт було реалізовано у час найскладніших випробувань для української нації, яка потерпає від звірячої воєнної агресії з боку росії. Це означає зацікавленість Уругваю, як однієї з ключових країн МЕРКСУР, у адекватній і правдивій інформації щодо подій в Україні, а, також можливо, у виробленні механізмів залучення щодо політичної підтримки Києва з критично важливих для української сторони питань.

Зі СМІ стало відомо, що під час діалогу між керівниками найвищих законодавчих інституцій спікер українського парламенту проінформував уругвайського колегу про ситуацію з безпекою в Україні, про масові злочини, які чинить рф по відношенню до українців, а саме про щоденні ракетні обстріли мирних міст і критичної інфраструктури, про викрадення українських дітей, про підрив Каховської ГЕС та про інші злочини проти людства.

Едуард Єфименко з Генеральним Секретарем економічної Асоціації Латиноамериканських країн Алехандро П'єна 

У ході розмови Руслан Стефанчук закликав Парламент Уругваю до прийняття відповідних рішень, що засуджують дії рф в Україні. Обговорювався й цілий спектр політичних питань, у тому числі формула миру президента України Володимира Зеленського, створення спец трибуналу для розслідування злочинів проти України, розробка міжнародного компенсаційного механізму для відшкодування завданих рф збитків.

Едуард Єфименко, офіс в Монтевідео 2018 р.

Уважно стежачи за розвитком відносин Києва з Південною Америкою, можу констатувати, що за рік війни Україна почала більш активно придивлятися і рухатися у бік налагодження контактів зі столицями цього континенту, ніж це було за мирних часів. Раніше політику Києва щодо південноамериканських країн, які становлять величезний і перспективний ринок, важко було характеризувати як далекоглядну, бо довгий час латиноамериканський тренд взагалі не сприймався як один з пріоритетів, тож українська іміджева, політична й бізнес складова була практично витіснена з регіону Південної Америки різними гравцями, у значній мірі, росією.

А отже, навряд чи можна переоцінити інформативний, плідний і обнадійливий контакт між спікерами українського й уругвайського парламентів, за підсумками якого політична еліта Уругваю достеменно з перших вуст поінформована про реальний стан війни, яку розв’язала хижацька путінська росія проти України. Спілкування між Києвом і Монтевідео, яке потрібно ініціювати та якомога активніше підтримувати й надалі, передусім, на рівні топ керівників було би дуже корисне для України з цілого ряду причин, що можуть відкрити перспективні можливості.

Едуард Єфименко з Альберто Гарсия, Президентом торгово-промислової палати Уругваю 

Уругвай є однією з ключових країн Латиноамериканського континенту, справжнім маяком стабільності й безпеки у регіоні, визнаний комерційний та фінансовий центр Південної Америки з потужним банківським сектором та послугами найвищого рівня.

У столиці Уругваю, Монтевідео знаходиться центральний офіс організації МЕРКОСУР, що являє собою загальний ринок, а також згідно угоди є єдиним економічним і політичним простором між Аргентиною, Уругваєм, Бразилією, Парагваєм, Венесуелою. Асоційовані члени організації – Чилі, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія. Мексика та Нова Зеландія мають статус офіційних спостерігачів. За розмірами та економічним потенціалом МЕРКОСУР є другим у світі після ЕС і найпотужнішим у світі, що розвивається митним союзом, ринок якого охоплює 60% територій, 75% населення і сукупного ВВП Латинської Америки.

У Монтевідео також розташована штаб-квартира організації АЛАДІ, що об’єднує економічне співробітництво 13 південноамериканських держав (Аргентину, Бразилію, Болівію, Венесуелу, Колумбію, Кубу, Мексику, Панаму, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор).

Хочу зазначити, що на рівні керівництв офісів, що представляють ці два потужні союзи, а отже й країни-учасники, я особисто маю достатньо тісні людські й робочі стосунки, котрі для Києва могли би стати в пригоді з огляду на широкий спектр питань, вирішення яких потребує воююча Україна.

До того ж Уругвай, з яким Україна має безвізовий режим, і якого світова політична, бізнес і культурна еліта вже давно наділила неформальним статусом латиноамериканської Швейцарії, вважається визнаним центром проведення зустрічей різного глобального рівня, у тому числі представників топ держав світу, де нерідко за зачиненими дверима вирішуються нагальні проблемні питання сучасного світового устрою.

Переконаний, що курс Києва на відновлення активності, досягнення порозуміння, наповнення контактів взаємовигідною конкретикою у відносинах з латиноамериканськими країнами, є перспективним, актуальним і таким, що відповідає національним інтересам сучасної України.

Єфіменко Едуард, представник ТПП України у латиноамериканських країнах МЕРКОСУР

Захотілося написати не про вихід на зовнішні ринки, а просто про нас, про себе, про те, що зрештою всі наші "біди й перемоги" починаються в наших головах. 

Протягом життя я проходив багато різних ситуацій.  Я вдячний кожній з них за сформований досвід, знання - це той цінний багаж, який я маю в голові і його не забрати, але який я можу використати і обернути в плюс за будь-яких змін і поворотів. Одне можу сказати, хоч би як було важко, а важко було, як то кажуть, не по-дитячому, я ніколи не уникав проблем, не перекладав їх на інших, намагався шукати "мінуси" в собі. 

Єдина причина, чому я зупинявся і робив паузу, була мені потрібна, щоб переоцінити, подумати, змінити підходи, напрямки. Потім все одно я йшов уперед, дуже часто це було всупереч обставинам, а не завдяки їм, але я досягав результату. Секрет був простий - я завжди говорив "я зможу", "я мушу", насамперед, самому собі.  При цьому якщо я заявляв про стратегічні проєкти, які потребують фундаментальних зусиль, я намагався ніколи не обмежуватися косметичними заходами. 

У своєму житті я часто спостерігав, як майстерно люди вміють навіть добрі справи і перспективні наміри доводити до повного абсурду. Формально начебто говориться і робиться все правильно, але суть при цьому вислизає, в результаті якісний результат не виходить. Зі спостережень нашого життя, а їх у мене достатньо, є свіжа асоціація зі здійснюваною у нас декомунізацією. 

Декомунізація, як мені здається, полягає не стільки в перейменуваннях, хоча й містить у собі цей момент, скільки в завданні як "роздержавити" людину, насамперед це стосується реформ у її голові. Я не раз стикався з тим, як людям ще заважає успадкований від совка культ "тиску колективу" в сенсі повальної уніфікації, в сенсі відсутності свого "я", своєї думки і здатності її обстоювати, в сенсі здатності вірити в себе, в свої сили і бути готовим не боятися реалізовувати те, що здається важливим.  

Звичайно, тут мені можна дорікнути в тому, що в нас ще недостатньо забезпечено права громадян, не створено умов для максимальної реалізації особистості. І цей докір буде цілком справедливим. Разом з тим, знаю точно, що "роздержавитися" людина може і сама, не чекаючи особливих умов, а тоді, коли вона сама цього захоче.  Коли людина сама впорається з розрухою у своїй голові, коли стане, у здоровому сенсі, нонконформістом; перестане боятися будувати плани, що нехай навіть ідуть урозріз звичним канонам; коли перестане кивати на когось абстрактного, хто за неї вибудує її життя.

І ще один важливий момент, з яким я стикався дуже часто, зокрема, у спілкуванні з колегами з інших країн. Мені говорили, що в нас, українців, ще немає глибокого почуття власників, що ми не вміємо грати в довгу, що ще страждаємо психологією патерналізму. Мені казали, що ми мало ініціативні, нестабільні, що продовжуємо сподіватися більше на державу, а нам треба самим бути більш відповідальними за себе, свій бізнес, за сім'ю, і в кінцевому підсумку, за країну. 

Так, патерналізм - частина не найкращої спадщини нашого минулого. Від цього ми поки що скуті у своїх головах щодо своїх можливостей, своєї рішучості, відкритості, планів, віри в масштаб своєї особистості. Тож, щоб змінити свою ситуацію на краще, змінюйтеся насамперед самі, ламайте стереотипи й кайдани у своїй голові, вчіться аналізувати самостійно, говоріть собі "я це зробити можу", не бійтеся труднощів, будьте послідовними, працюйте й домагайтеся свого. Тоді успіх у вас обов'язково буде. Успіх буде вже в тому, що ви себе подолаєте, відчуєте себе сильнішими і вільнішими, все це стане унікальним досвідом, який назавжди залишиться у вашій голові - він безцінний.  Людина може зробити набагато більше, ніж насправді про це думає, просто не треба нічого чекати, треба робити, і тоді знайдуться люди, які це зрозуміють і підуть поруч, а ті, хто не зрозумів, залишаться позаду.  Я в цьому переконувався не раз, зокрема й на власному досвіді. 

Тепер я не знаю, чи так далека тема "про нас" від теми "виходу на зовнішні ринки"?! Швидше, тут усе взаємопов'язано.

ЕдуардЄфіменко

Останнім часом я багато їжджу світом.  Я спостерігаю і чую, як багато хто в контексті санкційних кроків США заговорив про ймовірність масштабної торгової війни. З одного боку, все так і виглядає.  Такі "війни" завжди були однією з ознак глобалізації та елементом економічного розвитку. З іншого боку, не все так однозначно. Хіба ми сьогодні спостерігаємо в таких країнах, як США чи Китай, високий рівень безробіття, слабкий національний бізнес, економічну кризу. Швидше навпаки, ці економіки навіть підходять до перегріву. Тоді питається: навіщо таким країнам потрібні класичні торговельні війни, навіщо їм займатися протекціонізмом?! 

Цілком очевидно, тут є й інші нюанси. Коли на глобальному майданчику виникають питання у країн, які не є значущими гравцями, їх, ясна річ, схиляють грати за загальноприйнятими правилами. Коли ж про свої питання заявляють топ-гравці, це може стати приводом для перегляду правил. Тому, крізь санкційні кроки країн-важковаговиків, так чи інакше, проглядається геополітика, проглядається формування або видозміна їхніх пулів впливу.  Взаємні митні тарифи США і Китаю можна розглядати не стільки як торговельну війну в її класичному розумінні, скільки, можливо, як бажання цих топ-гравців замістити китайські та американські товари відповідно імпортом з країн, що входять до їхніх пулів впливу. У такому разі, в їхніх зонах геополітичного патронування економічні зв'язки будуть ще тіснішими, що, своєю чергою, може не тільки зміцнити інструменти впливу цих двох світових поліцейських, а й забезпечити, можливо, новий глобальний порядок. 

Мені ця версія здається цілком реалістичною, з урахуванням протекціоністських кроків, розпочатих новою американською адміністрацією. Це виглядає цілком прийнятним і в світлі м'яких, але послідовних кроків під знаком економічної експансії, здійснюваних Піднебесною, які в перспективі неминуче виллються в зону впливу КНР. Нові геополітичні тенденції поступово окреслюються. 

Звичайно, ми не знаємо про всі цілі, які переслідують санкції. Ці процеси завжди багатолінійні, часто вони мають навіть кілька наслідків. Деякі з наслідків можуть стати побічними ефектами на тлі основної мети. Іноді побічні результати бувають негативними для того, хто їх впроваджує. А буває так, що побічний ефект стає не менш значущим, ніж основний.

У чому сенс нових геополітичних тенденцій для нас, для України.  Швидше в тому, що нам доведеться відповісти як самим собі, так і дати чітко зрозуміти партнерам, за якими правилами ми збираємося грати. Чи то ми слідуємо ринковим правилам євроатлантичної зони, чи то продовжуємо ситуативно підігравати "правилам особистих зв'язків", бо не в змозі подолати у своїй ментальності "азіатчину".  
Єдине, чого нам не варто робити, то це будувати остаточні ілюзії, що все буде як раніше, що Україна зможе всидіти на кількох стільцях, використовуючи свої конкурентні переваги для заробітку в кількох зонах впливу.  Як буде, покаже час. Але завжди краще бути готовим до будь-яких розкладів, які диктує логіка подій, що розвиваються, здоровий глузд і, відповідно, вибудовувати державну політику, жорстко впираючись у національні інтереси своєї країни. 

Едуард Єфіменко

Згідно зі звітом "Готовність до майбутнього виробництва", презентованим цього року на форумі в Давосі, за рівнем розвитку людського капіталу Україна посідає 34-те місце серед 100 заявлених країн.  З урахуванням усіх труднощів, які Україна переживає сьогодні, це дуже непоганий показник. Однак за рівнем розвитку інновацій та технологій ми на 74-ій позиції, у розділі "участь у глобальній торгівлі" нам віддали 59-те місце. 

Дуже схожі результати має Україна згідно з давоським звітом "Глобальна конкурентоспроможність".  За рівнем вищої освіти та спеціальної підготовки серед 137 країн українці на 35-ій позиції. А от за рівнем ефективності ринку праці ми - на 86-му місці, і за рівнем технологій - лише на 81-му. Крім того, з погляду здатності зберігати та залучати таланти Україні віддали 129-ту та відповідно 105-ту позицію. 

Зовнішні оцінки свідчать про те, що сильною стороною України є її людський капітал, але очевидна слабкість України в тому, як бездарно і короткозоро вона цим безцінним скарбом розпоряджається. Я спостерігав українців у різних країнах, на різних континентах: вони практично завжди, за рідкісним винятком, могли вбудовуватися в нові умови, показували гарний результат.  На сьогодні дуже багато наших "мізків" і "рук" роблять сьогоднішній і майбутній успіх для інших країн, тому що з багатьох причин не знаходять свого місця в національному процесі виробництва.  

Цю ситуацію треба змінювати, і чим швидше, тим краще.  Низька продуктивність праці це проблема для України. Не хочу абсолютизувати рівень освіченості та фахової підготовки українців, але основна причина цієї проблеми не в недоліках наших трудових ресурсів, а в особливостях структури нашої економіки та стані державних інституцій загалом. Корінь нашого економічного відставання в тому, що трудові ресурси країни здебільшого задіяні в не модернізованих галузях, орієнтованих на експорт сировини та низькотехнологічної продукції. 

Ціна виживання нашої української цивілізації може бути занадто великою, якщо вже зараз не сконцентруватися всередині країни, і не почати крок за кроком вирівнювати цю ситуацію. Треба перебудовувати викривлену систему нашої економіки, де левова частка виробництва зосереджена в руках дуже великого бізнесу, а більша частина суспільства працює або на нього, або на державу, яка не спроможна виплачувати гідні зарплати, що загалом зумовлює викривлену модель поділу суспільства. 

Україна має безцінний людський ресурс, для якого необхідно створити комфортне вільне середовище, можливість самореалізації, що може дати нам у найближчій перспективі не тільки поштовх у розвитку, а й базу для зовсім іншого рівня розмови з партнерами. Треба вирішувати завдання формування міцного українського середнього класу, який буде здатний стати не тільки хребтом економіки, а й впливати на політику і на загальну спрямованість розвитку країни.

ЕдуардЄфіменко